Матіос. Теперь стихи.

ІЗ ДНІВ СПОГАДІВ
Ти боїшся цього слова, як чорт ладану.
Але хто його знає, як чорт боїться?
А я не люблю.
Я тебе просто з г а д у ю –
Чую: чад мій із мене вивітрюється.

Вчаділому жити на ц і м світі недобре.
Та, певно, й на т о м у вгорілому тяжко.
І виповзає із мене любов – мов кобра.
За це можна би ставити навіть пляшку.

Та нікому.
А самій пити не хочеться.
Бо я не л ю б л ю.
Я вигадую, сива.

…І чую, як крізь сорочку просочується
Крапелька молока для незачатого сина.